В тридев'ятім славнім царстві,

де колись був цар Горох,

є тепер на господарстві

мудрий пан, вельможний Ох.

а на сажень борода,

знає край і вдовж, і вширшки,

і кому яка біда.

чи хто прийде сам, чи вдвох, -

всіх приймає пан ласкавий,

тільки треба мовить: "Ох!"

спершу він людей приймав,

потім сів у холодочку,

звідти голос подавав.

стали люди обридать,

Ох зробив собі землянку,

Оха більше не видать.

де трухлявий пень і мох,

той приходить і волає

або й тихо каже: "Ох!"

теє "ох!" промовив ти,

знай, що вилізе те боком, -

воріття вже не знайти!

трясовиця мохова

і з душею ще живою

під землею похова.

 

Під землею ж там - палати,

де вольможний Ох сидить,

гарні, пишнії кімнати,

срібло-злото скрізь ряхтить;

наче зорі, миготять,

скрізь заморські дивні квіти,

по клітках пташки сидять;

в кришталевих скриньочках;

і ведмеді ходять дибки

в рукавичках, жупанках.

блиск і пахощі міцні,

попугаї заторочать

приказки якісь дивні.

в тебе рибка, мов чига...

Тут ведмедів гурт обступить,

кожен лапу простяга, -

той торкає за плече;

боронь боже ворухнутись! -

кров одразу потече.

враз проб'ються пазурі

гачкуваті, мов гаплички, -

так і вп'ються, мов щурі.

наче в пастку бідна миш, -

то сиди, мов прикувався,

не рушай, мовчи та диші

Чи волієш нам служить?

Чи волієш, може, нині

головою наложить?"

зараз цок тебе в лобок,

якщо ти носить не годен

рукавички й жупанок.

рукавички й жупанець,

привітають, пошанують, -

тільки ж там тобі й кінець!

у підземному дворі,

більш тобі вже не видати

ані сонця, ні зорі.

під замком та під ключем...

Десь далеко хтось часами

озивається плачем.

плач на спів, так без кінця...

Кажуть, бранка там ридає,

жде юнака-молодця;

співом душу потіша,

та сумна міцна темниця,

смутна в дівчини душа.

хто з хоробрих юнаків,

мусить перше розрубати

сімдесят ще й сім замків...

Що ж! хто має кладенець,

хай замки ті розрубає, -

буде казочці кінець!

Поділитись:

Теги казки: #царство, #ох